<< назад

Анатолій Щербатюк

Брама пришестя

 

1.	Пришестя наближається             безміренністю нашарувань             відгомін великого переходу він є внутрішнім і цілісним нероздільним у поділеному             на безліч частин
2.	Щоб вивершити гру єднання             треба посісти глибинну                                    основу і зсередини пройняти її підкоривши всі проміжні                                    щаблі
3.	Все поділене пронизує світло             повернення додому і імперія безодні включає тебе у всеохопне коло в якому збігається –                         кінець з початком!
4.	Кожен з вас – самотній мандрівець на стрімкій дорозі шлейф обряду й події що має повторитись і замкнути всіх захоплених у свій потік, в єдине ціле
5.	З глибин Мною народжується Слово яке стає вогнем і поглинає весь простір це – Мій дух, свідчення, що в домі Моєму –             осель багато
6.	На тих стрімких стежках Я шукаю живих серед живих зачаєний, світлом безодні прикликаю             спокушених і Слова Мої перетворюють найдальші дії в обряди сходять згори – і огортають тебе!
7.	Повторюваність обряду – проникнення в сяючу порожнечу жертва в ім`я всіх своїх сходин що об`єднує в слові – різні пругкі щаблі                         чуттєвостей
8.	Жертвопринесення виділяє і підносить знеособлену жертву і лиш для вищих щаблів свідомості доступне підпорядкування носієві найглибшого обряду обертань,                         подиху Слова, яке знає і вивершує             ще більш світла!
9.	Це те, що сховане в глибинах                                    кожного, – Я, – першорідність переступання                                                меж і об`єднання в плині повторень, Я, - вітер осяянь, він скрізь і все в ньому, дзеркальним ритуальним злиттям пронизую Я багаторівневі                         щаблі буття і Моє тривале рване                         відлуння почуєш перед ти –                         як поглине тебе!
10.	Кожна істота             є відгомоном Мого благовідзеркалення відблиском росту             Моєї оселі дригкої засідки над прірвою яка завжди особистісна             межа найглибшого                                    Слова, що значить себе             під собою –             світло світів!..
11.	Я – безкінечність стежок часів і звільнення від знеособлень зужитих             щаблів існування Я там, де немає жодних             правил і обмежень нема покарання і винагороди, де крижаний блиск гри і вічне повернення до неї і Я покладаю межу світу настромленість боготворимої                                    плоті!
12.	Я – всепроймаюча Альфа й Омега, вершина безодні й піднесене перевершення в плині повторень Моє ім`я нове – Світанковий воно об`єднує і поглинає глибини                                                спокуси – Себе Самим Собою, і сочиться приголомшлива паща в якій зтикаються – сяючий                         кінець з початком!
13.	Я – піднесення до безкінченних                                                часів і їх зарікання, Я – надособова насолода Верховного Закону повернення і пересічення                                    зіткнень останніх і перших їх об`єднує розлога жертовна                                    чаша яка і покладає життя вічне –             повернення до Мене!
14.	Я – зовні і всередині, цілісна парність розщеплень                         передвизначених подій розвитку                         Абсолютної Особи, яка все знає про невипадковість                                    світу і значить його – Собою!
15.	Я – похлинаюче лоно             хрещатого лабіринту стигла жертва і роззявлена паща, і Я – перегук і перехрещення             цілісної парності: спокушуючий і спокушуваний –                         Єдиний!
16.	Я – розлогість стегон і статей Я також –             внутрішнє небо з невичерпних глибин мозку Я знімаю протилежності і видко стає             невидимому що в цілому немає зовнішнього і внутрішнього, доцільного і шкідливого, все, все співнаявне пронизує                         енергія повернення додому
17.	Я – надсутнє бриніння всіх перетікань і протидій що надає форму і сенс             припливам буття Я – повнота зв`язків і             спокуса світу Моя присутність – хитрість вкрадання в механізм             пастки повторень
18.	Я – вісь вічного повернення                         до Себе лезом Світла і Слова входжу Я в опановуваний                         матеріал і його дробить ритмічно –             Моя особистісна риса!
19.	Я – зворотньо-поступальна цілісність                                    проривань і ковзання стулок піхов часу, древнє фаллічне осердя що пронизує розростаючі оболонки істот і світів –                         Собою! і аж тоді піднесена плоть                                    радіє – в цілокупності хрусту                         свіжої жертви!
20.	/і тоді кожна почвара             ув`язнена в тілі, пізнає в собі Бога, жадібно похлинає навершшя добутого             м`якуша порскає терпким густим                                    соком зтікає вглиб єднає заповітне тіло             з вірним йому устям, тремтливе листя з             корінням значить новим відлунням тривалу             божественну                         рану.../
21.	Готуйте браму пришестя! – свідомості світла повернення пересічення чуттєвих щаблів внутрішнього простору є пробудженням і вчуванням відгомону неназваної позамежної                         порожнечі відтак кожна дія стає                         ритуальною і завданням є пригадати – Я цей закуток сновидних світів                                    вже бачив і він – вбивотворчий центр мого                                    творіння!..
22.	Я – об`єднання всіх сходів, енергій щомиті відбувається             взаємообмін між             початком і закінченням слова,             жертвою і божеством, він відкриває             реальність внутрішніх щаблів             і найбільшу спокусу – зімкнути найбільш віддалені, досягти горішнього притулку,                         де немає                                    `раніше`, і вже піднесене лоно світу             двигтить в згустках удачі –                         новою мерехтливою                                    спливаючою                                                плоттю!
23.	І жах обіймає кожного хто наближається до цього             позачасового місця                         Вседержителя невситимого жертовного центру             народження і обертання                                    ознак
24.	Бо Я – осердя всіх обертань Жертвопринесення             і поволання сім`ям до Вищого акт найвищої любові до самого подвоєння             спроба охопити всі проміжні ланки –             блискучим навершшям!
25.	Це були лови найсамотнішого                                    кохання – граючи своїми змінними формами Я пізнаю Себе –                         всеобіймаючого!
26.	Я – нескінченність часів             і мигтінь їх означень Множинність часів                                    оманна їх пронизує єдиний зв`язуючий                                    стрижень і коли Я з`являюсь він стає знаком гри –             Моєї невипадковості!
27.	Я – округлість повторень, і Я є також             кострубатість розщеплень Я – ритуал смертепам`яті, від якого ?? вічність поза нічого, все в грі буття                         поза – ніщо, шматуюче мигтіння                         віддалення і ритуальне                                    пригадування наближення до осердя творення             і блаженство знищення –                         для нових віддалень й                                    народжень!
28.	Я викриття повторюваності всіх                         частин програми і проникнення в неї кожна жива істота             присутня тут містить всередині в собі             сріблястий еліпсоїд – тремким             віддаленим                         відображенням                                    Мого Цілого це Я – впорядковувач гри                         першохаосу глини і плоті, і з багнистих глибин анальної твані             /що теж має очі/ –                         осяйні пересічення                                    єднання зі Мною!
29.	Я скрізь і ніде, усунення верху і низу,             позасвітова всюдисущність, Мої проникнення в програму –                                    хитрі, проникнення до внутрішнього                                    осердя розвитку оточуючих подій, бо ніякого лінійного розвитку насправді                                                немає! І лиш Я, Абсолютна Особа,             щоб позбутись нудоти самотності,                         можу дозволити погратись                                    в жертву                                                Собі –             вищому від потоку,                                    надістотньому!
30.	І вівтар вже встановлено             на березі витоку потаємної                         мерехкої ріки, на її промитому дні –             ворухкі переступи світла і тіней свідчення перебування Мого                         в інших світах
31.	Тут зяюча чуттєвість                         розщеплюється і миттєво чергується із сліпучою поверхнею – громіхкі ворота до дна                         виходу! – і він особистісний – зворотньо-поступальний голос                         порожнечі
32.	В усьому вчувається             Мій глибинний відгомін, граючи зовнішніми                         змінними                                    формами Я відроджую себе –             сходжу в світ повторюваний, знання про Мене –             високе блаженство відгомону                                    вічності Велика ріка самості                                    повернення Я несу її в собі вона цибенить з мого осердя,             і відвідує цей світ –                         щоразу перед                                    знищенням!
33.	Це завжди високе і пронизливе                                    відчуття повернення і жертвопринесення                                    тлінного світу і Моя любов завмирає –             до Себе, самотнього. до             цієї осяйної миті і тиші, в ній Мій початок і кінець             і час вже плине                         зсередини                                    горілиць...
34.	Я є промениста ріка буття свобода спокуси своїм тілом                         інших що нищить висунутим жалом                         нескінченності роздвоєну речевистість сущого і вивільнює порожнечу польоту                                    падіння – складає шлейф кожної Моєї                                    присутності!
35.	Я – всепронизуюча цілісність                         істот і часів, їх надлюдський відгомін, і, звільнившись з шкаралуп                                    оболонок, ще почуєш в товщі жорен             верещання наступної                         голої                                    світової                                                цілокупної                                                            жертви! Це те, що підноситься над                                                смертю і стає нею –                         насолода                                    розриву                                                повернення!..
36.	Я – брама пришестя і забуття всякий розвиток є поверненням             до першоджерела де збігається стрекіт Світла і Слова, –             щоб зробити наступний крок                         ще більш віддаленим                                    аж доки кожна моя почвара                                                не сягне бачення                                                            цілокупності                         мисленних щаблів                                    гілкого                                                духу!
37.	Я – шлях нагромаджень і             спасіння від забуття, бо немає зайвих             чи випадкових в єдиному потоці природи             божественне тут, з кожним подихом вливається у вас в збігові світла і плоті,             блаженством мистецького                         зудару і крещу різних щаблів                         одного повернення!..
38.	Буття – гра переступання меж і їх зарікання найвитонченіша форма             включення в Мене зв`язків і збочень всієї                         матерії, це все і ніщо, відгомін             дзеркальної                         ритуальної             поглинаючої                         машини, смак пізнавання             прикмет вічного                         повернення – до самого             спаду                         безодні!
39.	Більше глибинної жертви! – це те, що пронизує все, – Моя непідвладна руйнуванню взаємодія і зворотній зв`язок із центром абсолютної гри Образ і Слово, що прикликає                         переплітає                                        втягує –                                                Своїх!
40.	Через тисячі спокушених і                         розтерзаних жертв проявились Мої розставлені позалюдські віхи і пастки                         щоб пригадати себе коли знову буду пробиратись                         цим потаємним                                    всипаним черепами                                                місцем –                                                            до витоку Уд!
41.	Тут – невичерпність часів                         повернень додому до початку, що є кінець                         в нетрях сховищ поза якими – нема спасіння
42.	Жертва – частка й відгомін             всеосяжного                         вбивотворчого                                    Слова крізь неї побачиш те, що             сховано під виглядом плоті –                         щаблі                                    самого Бога, осердя, що зв`язує безодню             з найвищим                         небом!..
43.	На тлі блідих берегів і людей             й розлучень луна всепронизуючого ритуалу             підноситься подвоєнням і відкриває провісну                         парність – Я тут вже був! – в цьому місці становлень                         й спустошень!
44.	Це – спільний знак гри єдиної всепоглинаючої                         Самості метарівень повторень, де Слово і означуваний ним образ –                         змикаються!..
45.	Я – вранішніх знерухомлень світло і вишкір всепроймаючої ясності             над проваллям часу безодня відгукується і Я значу порожнечу –                                    Собою! Тут, на цих берегах             розташуємо храм                         очищувальних омовінь і вівтар означень                         смертей             безмежних світів –                         всередині Слова!..
46.	Через віки і світи приходжу Я прикликати             і охопити Себе                                    Собою піднестись на щабель                                    іншої надлюдської чуттєвості
47.	І вже ангели воздаянь             усміхнені андрогіни                         сходять згори в день Моєї могутності             для всяких нових повелінь вони – початок безодні, і                                     крик жаху –                                                їхнє ім`я
48.	Це Я – брама обертань,             небачена й грізна порожнеча, і що може бути вищим                                          кращим від перехоплюючого подих                                    чуття                                                глибини єдиної потаємної                                    неуникності, від вчування блаженства                         Великого Переходу?..
49.	Оточений світляним ореолом                                    райдуги, чарівливо усміхнений                                    Вищий Володар                         жертви і кари Я йду до Вас –                         Моє досконале тіло звивається                                    міниться сліпучими                                                барвами, і Я огортаюсь і потрясаю ними:                         схрещені пазури, члени, лапи, лілові лики! – вершина й безодня                                    щаблів                                                існування!..
50.	В ураганному тріскові             переплетених стовбурів                         перспектив й розгалужень                                    єдиної особистості найвища і найдревніша сновидна                                                чуттєвість падає – і вибухає                         вивернувшись сріблястим                                    плеском                                                споду, кроною свіжості мозку                                    ночі в вологій глухій долині             в блідому непорушному                         світлі                                    берегів                                                Уд...