<< назад

Назустріч 1-му вересню

 

Табачна цензура

 

Міністерство освіти та науки офіційно заявило, що у вересні п`ятикласники отримають оновлені підручники з історії України. Відповідальний за це чиновник Міносвіти Олександр Удод заспокоював: зміни мінімальні, і зроблені вони для того, щоб «уникнути зайвої політизації».

Під ніж, яким боролися з «надмірною заполітизованістю», пустили не лише Помаранчеву революцію, а й низку інших подій української історії. Наприклад, скоротились розповіді про УПА та Січових стрільців, а битва під Крутами взагалі «випала» з програми. У табачному міністерстві переконують: усі зміни робили автори, а чиновники нібито жодним чином не впливали на зміст посібників. Але автор книги для 5 класу «Вступ до історії України» Віктор Мисан дотримується протилежної точки зору.

 

— Що вимагали змінити в першу чергу?

— Зі змісту на вимогу Міністерства Освіти та Науки вилучало: героїв Крут; Українських Січових Стрільців; визвольну боротьбу УПА в роки Другої світової війни; суспільно-політичні події і життя в Україні початку ХХІ століття. Також у програмі з`явилися теми, присвячені: Д. Апостолу, О. Довженку, О. Потебні, вченим ХХ ст. Треба було відкоригувати окремі речення, замінити ілюстрації. Наприклад, запропоновано прибрати ілюстрацію «Петро І відвідує Павла Полуботка у в`язниці. Худ. В. Волков». Я забрав цей малюнок. Однак в параграфі залишився текст, де описана ця подія. У цьому ж параграфі «17. Ліквідація української козацької держави» запропонували з рубрики «Цікаво знати» забрати легенду про золото Полуботка. Чому це зроблено — мені важко сказати, однак я забрав цей матеріал, хоча діти його завжди сприймали як цікаву захоплюючу історію. Окрім того, мені рекомендували дописати, що до викупу Тараса Шевченка з кріпацтва долучилась імператорська сім`я.

Також за розпорядженням «згори» я скоротив інформацію про Українських Січових стрільців. Всього таких пропозицій було в межах 20. Вони різні. В одних випадках йшлося про те, щоб дописати якесь речення, прибрати окремі характеристики тощо.

— Чого стосувалась більшість новацій?

— Значна частина цих оцінок стосувалася російської політики в Україні. Втручання в авторський текст розпочалося з матеріалів, де описані часи Хмельниччини. Більшість міністерських рекомендацій пов`язана з формуванням дещо іншого, не агресивного образу нашого східного сусіда — Росії. Наприклад, в параграфі «Гетьманщина» в абзаці «На півдні запанували турки й татари. На заході чинили розправу поляки. На сході на Гетьманщину наступали російські урядовці» пропонувалося прибрати останнє речення про російських урядовців.

— Щодо новітньої історії було багато рекомендацій?

— Найбільш вражаючою стала пропозиція стосовно параграфа «24. Війна». Я мав замінити фото Романа Шухевича на Сидора Ковпака та написати, що загони УПА воювали проти радянських військ і партизан. А те, що вони воювали і проти нацистів — викинути! Певна річ, як автор я опинився перед проблемою вибору в дуже принциповому питанні. Вихід було знайдено: немає Шухевича — не буде й Ковпака! Немає правдивої інформації про УПА — не буде інформації про радянську армію та партизан. Тому в новій редакції параграфа «Війна» основний акцент у змісті зроблено на боротьбу українського народу. Тут згадуються партизани, підпілля, УПА, радянська армія, однак діяльність окремих підрозділів не розкривається: «Боротьба українського народу сприяла визволенню окупованих нацистами земель. Ворог не мав спокою ні на фронті, ні в тилу. День за днем народні месники наближали перемогу», і так далі.

Останній параграф підручника хронологічно завершується 2001 роком — святкуванням десятиріччя незалежності. Все те, що писав про вибори 2004-го та доповнення про вибори 2010 року було знято без моєї згоди на основі відсутності цього матеріалу в навчальній програмі.

— Чи траплялось переписування історії в попередні роки Незалежності?

— Це вперше з 1995 року (тоді з`явився перший підручник Віктора Мисана у видавництві «Генеза» — «Оповідання з історії України та рідного краю» — УП) мені як автору вказують, що писати, а чого не писати. За 15 років співпраці з видавництвами, Міністерством освіти і науки України ніхто не дозволяв собі подібного. На жаль, наша вітчизняна освіта та її очільники повертаються в полон політики і політиків та діють за принципом: «Что барин прикажете?».

Чому ж все-таки долучився до корегування змісту підручника? Я міг би відмовитися і сказати: «Або друкуйте те, що є, або іншого варіанта не буде». Певна річ, що в такому випадку нове видання не побачило б світ. З`явилося б інше — нових авторів. Не виключена можливість, що серед цих авторів були б Гмирі, Шиловцеві, Симоненки, Вітренки. То чи потрібна нам історія в їхній інтерпретації?

 

30.08 2010