<< назад

Полохлива душа

(українська політична бувальщина) 

      Несла якось ворона у дзьобі мишеня, яке сама собі якось вполювала. Коли вона пролітала над лісом, ненароком випустила свою здобич. А в тому лісі жив один чоловік, що вмів робити всякі дива, - чарівник. І треба було ж такому трапитися, що оце мишеня впало йому прямо до ніг! Як то кажуть опинилося в потрібний час у потрібному місці.

      Чарівник  підняв мишеня з землі, приніс у свою хатинку. Чимало днів прожило мишеня в тій хатинці. Вже й татом стало того чарівника називати. Захотілося йому в тім самостійним стати.

      Якось вибігло мишеня з хатинки у двір й несподівано побачило там величезного гладкого кота, що вигрівався на сонці. Мишеня метнулося назад у хатинку, забилося в найтемніший куточок, трусячись від жаху. Чарівник його й пита:

• Що з тобою? Чого ти так ьоемьтш?
• Ой ! Як я злякалося! – пропищало мишеня.-Біля нашої хатинки я побачило кота. Й досі не можу оговтатись.

Чарівник подивився на мишеня, а тоді й мовив.

• Я зроблю так, що ти більше ніколи не боятимешся котів. Лягай спати.

Так і сталося. Вранці коли мишеня прокинулося воно вже було котом. 

- Тепер ти ніколи не боятимешся котів, бо ти й сам кіт! - сказав йому чарівник

- Біжи на вулицю й гуляй! 

     Мишеня-кіт, радісне й щасливе, вибігло з хати. Воно хотіло лягти й поніжитися на сонечку, аж бачить – кіт! Той самий, що й учора, здоровенний та гладкий... Бідолашне мишеня-кіт ураз забуло, що воно від сьогодні вже не мишеня, а кіт, і прожогом побігло в хатинку.

• Що, що з тобою!? – запитав чарівник .- Кого це ти знову злякалося?

      Мишеняті було соромно признатися, що воно злякалося кота. Отож воно вигадало побрехеньку:

• Та я зустріло в лісі величезного пса! Ледве пощастило врятуватися, коли він кинувся на мене!
• Ну. лягай спати, - каже чарівник. – Завтра вранці прокинешся псом. Тоді вже не будеш боятися ні котів, ні собак!

     Вранці мишеня й справді прокинулося псом. Радісне воно подалося в ліс, та враз стало як укопане. Перед ним стояв вже добре відомий йому кіт.

     А кіт побачивши пса, подумав, що той зараз кинеться на нього. Шерсть йому настовбурчилася, він засичав, погрозливо підняв лапу...

     Не тямлячи себе від жаху, мишеня-пес кулею влетіло в хатинку й забилося в найдальшій та найтемнішій куточок.

• Хто?! Хто ж цього разу налякав тебе. – спитав стурбований чарівник.
• Ой не питайте! Довкола нашої хатинки никаються кровожерні тигри!
• Заспокойся, лягай спати. Завтра ти прокинешся справжнім тигром!

І він дотримав свого слова.   

Вранці мишеня прокинулося могутнім та справжнім тигром. 

     І воно стало думати: „Не лічить тигрові, цареві усіх звірів тулитися в якійсь жалюгідній хижі якогось пересічного чарівника. Піду-но я краще до лісу, і нехай всяка звірина тремтить перед моєю силою та могутністю!”

     Мишеня-тигр, як і годиться цареві, повагом-неквапом рушило до лісу. Та не ступило воно й кількох кроків, як лапи його неначе приросли до землі: попереду стояв його найлютіший ворог – кіт. Кіт теж побачив тигра,  і  від жаху шерсть у нього настовбурчилася, спмна вигнулася, морда притиснулася до землі, а очі запалали зеленим вогнем. „Пропав я, зовсім пропав, - подумав кіт, не врятуватися мені від лютого  тигра. Зараз він порве мене!”

     А тигр, у грудях якого билося мишаче серце, знітився під переляканим  котячим поглядом. Де й поділися його величні рухи, гордовита президентська хода... Він повернувся й кинувся навтьоки. За якусь хвилину могутній тигр уже сидів у своєму затишному та безпечному куточку в бідній хижі пересічного чарівника. Сидів і тремтів від жаху цокотячи зубами. І знову невимовно здивувався чарівник.

     - Чого ти так тремтиш? Адже в нашому лісі немає нікого сильнішого за тигра?!

     - Є заїкаючись від страху ледве промовив мишенятко-тигр.

     - Що ж то за звір такий, дужчий за самого тигра? – вражено спитав чарівник.

     - К-к-кіт!  - і тигр затрусився й зацокотів зубами ще дужче. 

     Відтоді й кажуть в українському народі, що тигрові із серцем миші краще не потрапляти на очі котові. 

     23.10.2008